Музика є дуже важливою частиною української культури. З давніх часів для кожної важливої ​​події в житті українців мали фонову музику, чи була вона щаслива (народження дитини, весілля) або трагічна (похорон). Українці використовували музику та пісні, щоб організувати свою роботу та зробити її більш ефективною та приємною.

Значна частина українських народних музичних інструментів сягає часів Київської Русі. Водночас на конструкції музичних інструментів України, їхньому строї і навіть у назвах позначилися взаємозв’язок і взаємовплив культур різних народів. Деякі інструменті (наприклад, скрипка) прийнялися на українському ґрунті пізніше, проте набули своїх виконавських традицій і особливостей.

Колекції інструментів представлені в Музеї історії музичних інструментів «БарабанЗА», Музеї Івана Гончара, музеї театрального, музичного та кіно-мистецтва України в Києві, інших музеях. Нижче подається список українських народних інструментів.

Народні українські інструменти представлені трьома основними групами:

• ударні інструменти;
• духові інструменти;
• струнні інструменти.

Духові

Вітрові інструменти також використовувалися українцями ще з давніх часів. Перші інструменти були зроблені з побутових товарів, таких як роги тварин і кістки, стволи очерету.

У селі Молодове (Західноукраїнський район Буковини) археологи знайшли унікальну кісткову сопілку. За висновками археологів ця сопілка була зроблена близько 20 тисяч років тому.

Трембіта (Горнбостель-Закс номер 423.121.12)
Трембіта – варіація альпійського рогу з прямого шматка ялини або сосни (смерека). Перш за все цей духовий інструмент використовувався жителями Карпатських гір, відомими як гуцули, як сигнальний пристрій для оголошення весіль, похоронів та інших важливих подій. Трембіта, як правило, довжиною 3 метри і шириною 2,5-5 сантиметрів, але також можна знайти і коротші трембіти. Звук трембіти можна почути до десяти кілометрів.

До Вашої уваги – 13 фактів:

1. Дослідники вважають, що трембіта, це виключно гуцульський інструмент. Але є факти, що бойки також користувалися трембітами
2. Трембіта, це найдовший музичний інструмент світу, занесена у Книгу рекордів Закарпаття, її довжина від 3 до 8 метрів;
3. Вона чоловічий інструмент, бо грати на ньому вкрай важко;
4. Вона сповіщала про вихід овець на полонину, відхід на той світ чи народження в сім’ї дитини. Нею запрошували на весілля, з нею колядували
5. Раніше вона була чи не єдиним засобом зв’язку вівчаря з селом
6. Нею ж визначали годину, а найдосвідченіші чабани навіть передбачали погоду. Кажуть, особливо добре інструмент відчуває дощ та грозу
7. Термін виготовлення трембіти складає близько 2-х років;
8. Вік дерева з якої роблять трембіту повинен бути 120—150 років;
9. Гуцули кажуть, для виготовлення трембіти треба обрати хорошу смереку, бажано громовицю. Тобто дерево, в яке влучила блискавка;
10. При виготовленні трембіти, загартований стовбур одним ударом потрібно розчахнути навпіл і вручну витесати серцевину — це теж може тривати рік.;
11. Діапазон звучання трембіти сягає 2,5 октав, а звук здатний розходитися більше, як на 10 км
12.  Вага триметрової трембіти не перевищує якихось 1,5 кг
13. Трембіта користується особливою популярністю в Закарпатті, в її честь, є навіть музичний фестиваль “На Синевир трембіти кличуть”.

Сопілка
Сопілка – це український духовий інструмент (подібний до флейти), як правило, довжиною 30-40 сантиметрів і від 6 до 10 отворів. Труба сопілки може бути виготовлена ​​з будь-якого матеріалу – дерева (бузина, клен, бук), металу і навіть пластика (сучасні варіанти). Сьогодні сопілки використовуються багатьма українськими фольклорними колективами для відтворення традиційної західноукраїнської музики.

Волинка, дуда, коза (Горнбостель-Закс номер 421.22.62)
Коза (дуда, козиця, баран, міх, дутка) — український народний духовий язичковий музичний інструмент, аерофон. Різновид волинки.

Інструмент роблять з козячої шкіри, звідки й походить його назва. Якщо використовують баранячу шкіру, то такий інструмент можуть назвати «баран».

Зі злупленої з тварини шкіри роблять мішок, вивертаючи шкіру вовною усередину. У цей мішок вставляються трубки, одна для надування повітря (сисак), інші для утворення звуку.

Денцівка (Горнбостель-Закс номер 421.112.2)
Дводенцівка, Дубденцівка (Горнбостель-Закс номер 421.222.12)
Жалійка
Джоломига, або близнівка, двійниця — музичний інструмент, що виготовлялася із бруска дерева прямокутної форми, уздовж якого просвердлювались два паралельні канали. Перша цівка, на якій розташоване шість отворів, веде мелодію, друга — бурдон. Під час гри на інструменті створюється враження дуету.

Подвійна флейта — під цим терміном розуміють і двоголосні духові інструменти, і спосіб гри з використанням двох інструментів одним виконавцем. В античній Греції існував інструмент авлос, що складається саме із двох ігрових стовбурів (один стовбур виконував роль бурдона, інший ігрової трубки). Також використовували дві сопілки. Виконавець брав у кожну руку по інструменту й грав у два голоси. У країнах південної Європи (Болгарія, Північна Македонія) і в наші дні широко поширені інструменти з об’єднаним свистком, але роздільними цівками (двійка).

Зозулка
Зубівка (Горнбостель-Закс номер 421.111.1)
Козацька труба
Коса дудка (Горнбостель-Закс номер 421.111.12)
Кувиці (Горнбостель-Закс номер 421.112.12)
Лігава (Горнбостель-Закс номер 423.111.12)
Най (Горнбостель-Закс номер 421.112.11)
Окарина (Горнбостель-Закс номер 421.221.42)

Півтораденцівка
Півтораденці́вка — різновид денцівки, де подвоєні дві денцівки. Грається на одному стволі, а другий використовується для грання бурдонного супроводу.

Бурдон грає в тоніку або в терцію до мелодійної денцівки.

За повідомленням Б. Яремка, на Путильщині півтораденцівка зветься близьнівкою. Довжина трубки основної 360—404 мм, діаметр 11 мм. Звукоряд діатонічний діапазон 2,5 октави, що створюється прямою і вилковою аплікатурою та октавно-квінтовим передуванням.

Ребро (Горнбостель-Закс номер 421.112.2)
Ріг (Горнбостель-Закс номер 423.121.12)
Ріжок (Горнбостель-Закс номер 422.21.12)

Сурма (Горнбостель-Закс номер 422.112)
Сурма – це найпоширеніший у козацькому хаті вітровий інструмент (українські козаки використовували його для військових сигналів). Він може мати багато форм, але найпоширенішою є конічна дерев’яна трубка з піруетом (маленький диск, що лежить на губах гравця) і подвійний очерет, що розширюється до кінця. Сурма має 9-10 пальців. Вважається, що цей інструмент був введений в Україну з Туреччини або Кавказу.

Свирилі
Свистунець
Скосівка
Скісна дудка
Тараґот
Теленка, Тилинка — Горнбостель-Закс номер 421.111.11
Труба — Горнбостель-Закс номер 423.121.12
Флояра — Горнбостель-Закс номер 421.111.12
Фрілка — Горнбостель-Закс номер 421.111.12
Фруканка

Струнні

Струнні інструменти створювалися як музичні інструменти свідомо, не для вимог практичної діяльності, а для власного задоволення. Українці не користувалися струнними інструментами ні під час полювання, ні як духові інструменти, ані під час колективної роботи в якості ударних інструментів.

Традиційні народні інструменти українців, кваліфікованих як струнні, дуже популярні в сучасній українській народній музиці.

Бандура (Горнбостель-Закс номер 321.321-5)
Бандура – це унікальний український струнний інструмент, який поєднує в собі акустичні принципи лютні та арфи. Цей український вилучений інструмент вважається еволюціонованим з ряду лютнеподібних інструментів. Ранні інструменти мали від 6 до 12 рядків, але сучасні варіації можуть мати до 68 рядків.

З XV по XVIII століття бандури широко грали кобзарі (сліпі блукаючі менестрелі, які співали пісні про подвиги українців) і козаки.

Басоля (Горнбостель-Закс номер 321.322-71)
Басоля — це струнно-смичковий інструмент з давньою історією. Походить вона від гудища, трьохструнного інструменту з давніх часів, його можна побачити на фресках Софії Київської. Сучасна басоля схожа на віолончель, має чотири струни, а грають на ній за допомогою смичка, тримаючи інструмент під нахилом або на колінах, як гітару. Зараз почути басолю можна здебільшого в народних ансамблях троїстих музик.

Цікавий різновид басолі можна зустріти на Закарпатті. Це п’ятиструнний інструмент, на якому грають щипком плектра або ударяють по струнах спеціальною паличкою—бильцем, відбиваючи ритмічний малюнок музики. За допомогою кількох рухомих поріжків на грифі досягається раптове перестроювання відкритих струн, що дозволяє грати на такій басолі, не притискуючи пальцями струн на грифі.

Бийкоза (Горнбостель-Закс номер 321.322-71+111)
Гудок (Горнбостель-Закс номер 321.32-71)
Триструнний скомороший інструмент з корпусом грушевидної форми, на якому грали лукоподібним смичком. Під час гри стоячи корпус упирали до грудей, сидячи – ставили на коліно. Мелодію здебільшого грали на одній струні, дві інші звучали як бурдонні, тобто на постійній висоті.

Дримба, дрімля, варган, варґан — обертонний самозвучний язичковий щипковий інструмент, номер 112.221 у класифікації Горнбостеля-Закса. В основі інструмента лежить невелика металева підківка (дуга), до якої посередині прикріплено сталевий язичок, інколи два. Язичок наприкінці закручений задля безпечних ударів. Дуга інструмента притискається до зубів, інколи до губ. Ротова порожнина служить резонатором. Музикант пальцем вдаряє язичок, ніби щипає, а артикуляцією рота, диханням та положенням діафрагми змінює висоту звуку та тривалість звучання.

Дослідження музикознавців показали, що дримба може давати діапазон до двох октав. З цих звуків одні бринять більш певно, а решта трохи слабше.

Дримба раніше була розповсюджена по всій Україні, але найбільше закріпилась у гуцульському побуті. Грати на дримбі вчилися змалку. Виглядає вона як маленька металева підкова з одним або двома язичками, яку притискають до зубів або до губ для гри. Коли язичок щипають, дримба видає резонуючі звуки, які можна регулювати ротом і диханням.

Кобза (Горнбостель-Закс номер 321.32-5)
Кобза – один з найстаріших українських інструментів, схожий на гітару, лютню та деякі інші музичні інструменти. Тіло приладу зазвичай виготовляється з груші, верби або волоського горіха. Вперше Кобза був відзначений у грецькій хроніці VI століття і переданий воїнам з українських територій. Цей інструмент менше, ніж бандура і має меншу кількість струн, але його також використовували кобзари в XV-XVIII ст.

Кобза ладкова, кобза Павла Конопленка-Запорожця — Горнбостель-Закс номер 321.321-5+6

Козобас (Горнбостель-Закс номер 321.322-71+111.2)
Козобас – український народний музичний інструмент, який виконував три ігрові функції (бас, барабан, тарілка) та реквізитну за своїм зовнішнім виглядом. Це барабан до якого прикріплений гриф, а на ньому голова кози та металева тарілка. На козобасі грали басову партію, як на контрабасі смичком та пальцями, а також використовувався він у якості ударних інструментів: барабан, який слугує декою та металева тарілка, по яким ударяли смичком. Мордочка кози та барабан обтягнутий козячою шерстю, надавали окрасу цьому інструменту, звідси й назва. Використовувався він у троїстій музиці.
У колекції 1 контрабас та 2 козобаси: контрабас (іл. 49), який має 5 кілків та 5 струн, 2 з яких металеві, 2 капронові, 1-на пенькова. Козобас (іл. 50) у якого барабан обшитий баранячою вовною. Голівка, на якій є два кілки, різьблена з дерева, має форму голови кози. Над головою прикріплена металева тарілка. Має смичок. Козобас (іл. 51) роботи К. Д. Євченка. Шкіра барабану обрамлена металевим обручем, який зафіксовано на металевому днищі 6-ма металевими пластинами, в кінцях яких різьблені шурупи закручені гайками. За допомогою гайок регулюється натяг шкіри барабану. Між обручем і днищем барабану прокладено хутро з кози. Поріжок басу розташований на шкірі барабану. Через нього проходять 2-ві басові струни. Гриф басу з’єднаний шурупами з шиєю кози. З рота опущена червона шкіряна стрічка, яка тримає тарілку – ударний інструмент. Струни фіксуються на шиї кози пружинами, які прикріплені металевими пластинами. Є смичок, який служить не тільки для гри на струнах, а й барабанною паличкою для гри на барабані та на металевій тарілці.

Ліра колісна (Горнбостель-Закс номер 312.322-72)
Скрипка (Горнбостель-Закс номер 321.322-71)

Торбан (Горнбостель-Закс номер 314.122-4)
Торбан, або ще панська бандурка – це музичний інструмент, який поєднує в собі риси псалтир і лютні. Цей український інструмент перебував під впливом європейських струнних інструментів, але був виготовлений і використаний тільки в Україні, хоча іноді зустрічається в Польщі. Торбан був невід’ємною частиною міської усної культури в Україні, хоча цей багатострунний інструмент був дуже дорогим у виробництві.
Найбільше був поширений у XVIII–XIX століттях, а серед його прихильників були Іван Мазепа, що любив грати на торбані, та Тарас Шевченко. Це струнний щипковий інструмент, що має два грифи та 14 струн. 

Цимбали (Горнбостель-Закс номер 321.32-71)
Цимбали є українським музичним інструментом, подібним до мусулю. Цей прилад виглядає як велика дерев’яна коробка з дошкою. На цій деці струни нанизуються групами по три-п’ять струн. Для удару по струнах гравець використовує маленькі дерев’яні молотки. Інструмент може бути відтворений у сидячому або стоячому положенні. Цимбали існували в Україні з IX століття і широко використовувалися у виконанні гуцульської музики.

Цитра (Горнбостель-Закс номер 314.122-6)
Цитра — струнний щипковий інструмент у формі пласкої, спереду трохи зігнутої резонансної скриньки з круглим вирізом посередині. На її грифі з металевими поріжками натягнуто 5 металевих струн для виконання мелодії за допомогою плектора, який одягають на великий палець правої руки. Для виконання супроводу використовують від 24 до 40 шовкових струн, що вільно натягнуті над верхньою декою. Ноти для цитри записуються в скрипковому і басовому ключах на двох нотоносцях. Інструмент має ясний і приємний, але одноманітний, темброво однорідний звук. Народний музичний інструмент Галичини та Закарпаття.

Назва «цитра» взята від назви давньогрецького інструменту грецького — кіфара.

Вже у XX столітті цитра вийшла з практичного використання, однак у середині XIX століття в Галичині цей негроміздкий, портативний і порівняно дешевий інструмент успішно заміняв у багатьох сім’ях фортепіано. . У кінці XIX століття в Галичині виступав цитрист-соліст Євген Купчинський, композитор численних творів для цитри.

Ударні

Перкуторні інструменти вважаються найдавнішими серед усіх типів музичних інструментів. Українці використовували їх, принаймні, з XI століття.

Батіг — Горнбостель-Закс номер 321.32-5:
Барабан — Горнбостель-Закс номер 211.212.1:
Барабан з тарілкою — Горнбостель-Закс номер 211.212.1 + 111.142:
Беребениця — Горнбостель-Закс номер 232.11-92
Било — Горнбостель-Закс номер 111.221
Біка
Вертушка
Бочка
Брязяльниця — Горнбостель-Закс номер 112.11
Брязкальця
Бубончик — Горнбостель-Закс номер 112.13
Бубон — Горнбостель-Закс номер 211.311:
Бубон з брязкальчями — Горнбостель-Закс номер 211.311 + 112.111:
Бугай — Горнбостель-Закс номер 232.11-92
Деркач
Дзвін — Горнбостель-Закс номер 111.242.122
Куцгелка
Калатало — Горнбостель-Закс номер 111.242.122
Качалка
Клепач
Кукурудзяна скрипка — Горнбостель-Закс номер 131.21
Очеретяна цівка — Горнбостель-Закс номер 242—811
Перетика на гребінці — Горнбостель-Закс номер 241—811
Підкова — Горнбостель-Закс номер 111.21
Рапач
Рубал
Рубел — Горнбостель-Закс номер 112.2
Решето
Тарабан
Тарілка — Горнбостель-Закс номер 111.142
Торохкатало — Горнбостель-Закс номер 111.11
Трикутник — Горнбостель-Закс номер 111.211
Трохкавка
ТулумбасЇ
Затула