Цікавою є і назва селища. За словами Любові Боришполець, є кілька версій походження назви Козелець.

«Основні три. У 1600 чи 1700 році була якась війна і люди з остерських земель тікали від небезпеки на нашу територію, тут поселялись. І багато було в них кіз. То говорять, що через те й назва виникла.

Інша версія – дуже багато було жовтих квіточок, які називали і називають козельці. До речі, ми їх нині і не зустрічаємо. І чи є вони тепер, не скажу. Але в давній час їх було багато. Тож кажуть, що походження назви нашого селища пов’язане з цими квітами.

І третя версія – в нашій місцевості дуже було розвинуте ремісництво. Жило дуже багато ремісників. Особливо було розвинене ткацтво. І в цьому ткацькому станочку є спеціальний човничок – козелек. Можливо, з ним теж пов’язане походження назви», – розповіла пані Любов.

Історичені факти

Козеле́ць — селище міського типу, районний центр Козелецького району Чернігівської області. Розташоване на березі річки Остер, поряд з автотрасою E95 (Київ-Чернігів), E101М01 та E381. Населення — 8,9 тисяч мешканців.

Герб Козельця — срібний козел із золотими рогами та ратицями і золотою кулею з хрестом на спині. Прапор Козельця — зелено-блакитно-жовте полотнище з виділенням білого квадрату у верхньому лівому куті на дві третини ширини прапора.

Відомий з 17 століття як укріплене місто, що входило до складу Речі Посполитої. Назва, очевидно, походить від улюбленого корму домашніх тварин — польових квітів козелець.

Хронологія З 1649 р. — центр Козелецької сотні Київського полку. 1656 — надане магдебурзьке право. 1662 — в Козельці відбулася козацько-старшинська рада, на якій було обрано гетьманом України Якима Сомка. 1669 — місто зруйновано татарами. 1708 року в Козелець переведено полкове управління Київського полку — тут жили полковник та інша козацька старшина, місто залишалось адміністративним центром полку до 1781 року.

Собор Різдва Богородиці

В ХV столітті неподалік від Остра, вгору за течією однойменної річки, з’явилося поселення Козелець. На початку ХVІІ століття це було вже значне укріплене місто. Основною спеціалізацією мешканців Козельця стало рибальство (в місті для цього навіть збудували ставки).

1649 року, під час війни за визволення,  в Козельці сформувалась козацька сотня, яка опинилась в підпорядкуванні Київського полку. В 1654 році місто потрапило під владу Росії, а в 1656 отримав Магдебурзьке право.

В другій половині ХVІІ ст. в Козельці та на всіх навколишніх землях запанувала козацька старшина. Можливо саме тому в 1708 році Козелець став центром управління Київського козацького полку. В зв’язку з цим в 1740-60 роках тут було збудовано будинок полкової канцелярії (архітектор А.Квасов), який в майбутньому служив міським магістратом (зараз в ньому розміщено бібліотеку). Козелець був ще і резиденцією протопопа (протоієрея). За даними перепису 1766 року в місті мешкало 2273 жителя.

Після знищення Запорізької Січі (1775) і загалом козацької влади в Україні в 1782 році Козелець став центром повіту Київської губернії, а в 1802 році – Чернігівської губернії.

В Козельці найстарішою, найбільшою та найефектнішою спорудою є собор Різдва Богородиці. Цей собор, створений за проектом Растреллі архітекторами І.Григоровичем-Барським та А.Квасовим, вважався однією з найкращих архітектурних споруд Російської імперії. Його будівництво ініціювала родина Розумовських, які на той час були дуже впливовими людьми в імперії. Особливо це стосується братів Олексія та Кирила.

Дзвіниця собору Різдва Богородиці

Історія родини Розумовських досить цікава. Родом вони з села Лемеші, що в кількох кілометрах від Козельця. Олексій Розумовський (1709-1771) ще хлопчиком співав у церковному хорі. Тут його запримітив полковник Федір Вишневський, який умовив хлопця, що мав чудовий голос, поїхати до столиці. В Петербурзі Олексій, який був тоді ще не Розумовським, а Розумом, потрапив у придворний хор. Гарний хорист дуже сподобався цесарівні (майбутній цариці) Єлизаветі Петрівні. Вона призначила Олексія спочатку управителем одного з царських маєтків, а згодом гоф-інтендантом, що керував усім майном царського двору. 1744 року він отримав титул графа, а ще через деякий час таємно повінчався з царицею Єлизаветою. В 1756 році Олексія Розумовського було призначено фельдмаршалом, але значно раніше він перевіз у Петербург свого молодшого брата – Кирила.

Кирило Розумовський (1728-1803) отримав блискучу європейську освіту (навчався в Кенігсберзькому, Берлінському та Страсбурзькому університетах). Зважаючи на це, та відповідно до бажання імператриці у 1746 році Кирила було призначено президентом Імператорської академії наук. Але для українців він більше відомий як останній козацький гетьман (1750-1764). Після скасування гетьманства він став генерал-фельдмаршалом.

В середині ХVІІІ століття родина Розумовських була однією з найбагатших. Саме в цей час і звели величний собор Різдва Богородиці. Фундаторкою собору стала мати братів Розумовських, Наталія Дем’янівна. Придворна статс-дама (в минулому звичайна сільська жінка) зініціювала будівництво великої церкви у рідному селі Лемешах. І майже одночасно вона за підтримки сина-гетьмана розпочала будівництво величезного собору у Козельці, який будували протягом 11 років (1752-1763). Керували будівництвом архітектори Квасов та Григорович-Барський. Храм звели у стилі пізнього бароко, але з елементами української народної архітектури. Трохи пізніше (у 1770) поряд з храмом було збудовано велику (висотою 50 метрів) дзвіницю.

Собор Різдва Богородиці п’ятибанний (хоча побіжний погляд створює враження, що куполів більше). До характерних особливостей собору можна віднести ефектну (навіть помпезну) декоративну ліпнину, бічні виходи на паперті та цокольний поверх, який додає і без того великому храму ще більшого об’єму. Все це, а особливо інтер’єр, приводить цінителів архітектури у захват (мене в тому числі).

Вознесенська церква

За дві з половиною сотні років собор Різдва Богородиці пережив немало лиха, але найбільше дісталось йому у ХХ столітті від фашистів і більшовиків. Він був і табором для військовополонених, і конюшнею, і заготконторою. Але доля була милостивою до храму. Його не зруйнували, не розібрали на будматеріали. Час майже не пошкодив храм. Навіть унікальний іконостас висотою у 27 метрів зберігся відносно непогано. Хоча кажуть, що кілька років тому собор стояв брудним, потрісканим і облущеним. Але розпочались реставраційні роботи і храм поступово стає схожим на те, чим він є насправді – на архітектурний шедевр. Зараз роботи з відновлення собору не завершені, але він й без “штукатурки” виглядає просто супер. Єдине погано – дуже великий, ну ніяк повністю не влазить в об’єктив.

Миколаївська церква.

Ще одну пам’ятку Козельця – будинок полкової канцелярії – будували дев’ять років (1756-1765). Будівництвом керували ті ж архітектори, що будували собор Різдва Богородиці. Виконувалося будівництво на замовлення полковника Дарагана (його дружина була сестрою Розумовських). Після скасування полкового устрою в Україні (1781) споруда виконувала функції козелецького магістрату. Дарагани мали маєток у Козельці. Деякі із споруд маєтку існують і зараз.

Є в Козельці ще дві великі церкви – Миколаївська (1781-1784) та Вознесенська (1866-1874). Миколаївська церква збудована в стилі пізнього бароко, хоча в архітектурно-декоративному вирішенні застосовані також прийоми, характерні для класицизму. Вознесенську церкву звели майже на сторіччя пізніше. Це п’ятибанна (чотири бічні бані декоративні) цегляна, хрестоподібна в плані споруда. Бічні верхи церкви схожі на оборонні вежі. Загалом церква є рідкісним прикладом своєрідного трактування традиційного для Лівобережної України XVII-XVIII ст. хрестового п’ятибанного храму. Зараз у Вознесенській церкві музей ткацтва.

Будинок полкової канцелярії

Будівля споруджена в 1756-1765 рр. на замовлення полковника Київського козацького полку Юхима Дарагана за проектом і під керівництвом архітектора А.Квасова. У виконанні ліпного декору брав участь архітектор І. Григорович-Барський. У 1765-1781 рр. містилася канцелярія Київського козацького полку, а після скасування полкового устрою в 1781 р. — Козелецький магістрат. З 1860-тих років до 1917 року тут знаходилося Козелецьке повітове земство, де протягом 1862-1868 років працював акцизним чиновником письменник та етнограф, автор першого українського роману «Люборацькі» Анатолій Свидницький.

В 2004 році до Козельця з далекої Аргентини прибув Андрій Розумовський, прямий нащадок Кирила Розумовського – останнього українського гетьмана. Прибув він не сам, а з нареченою – аргентинкою Урсулою. У соборі Різдва Богородиці відбулося їхнє вінчання.

На південній околиці міста знаходиться садиба “Покорщина” – найдавніший із збережених донині садибних комплексів Лівобережної України. Садиба збудована в середині XVIII ст. на невисокій терасі правого берега ріки Остер. Належала родині Віри Григорівни Дараган, сестрі графів Олексія і Кирила Розумовських, та її чоловікові Юхиму Дарагану, київському полковнику.

Придбаний Наталією Розумихою для прийому у 1744 році невістки — російської імператриці Єлизавети. Пізніше подарований власницею у посаг доньці Вірі, дружині київського полковника Юхима Дарагана.

Існує дві версії назви Покорщина. Науковці вважають, що назва садиби походить від прізвища полкового писаря Івана Покорського, якому належала земля під маєтністю до 1744 року. Місцева легенда ж оповідає, що тут цариця Єлизавета після таємного вінчання з Олексієм Розумом вклонилася, “упокорилася” його матері Наталі Розумисі, яка на той час ще була звичайною шинкаркою.

Садиба Дараганів: флігель та кам’яниця

На околиці Козельця, в межах колишнього села Покорщина, збереглася садиба полковника Юхима Дарагана, чоловіка Віри Розумовської. Точніше те що залишилось від садиби: закинутий дерев’яний флігель, що світить пустими віконницями без шибок, захаращений бідний парк та комора-кам’яниця – ось і вся садиба. Подумати тільки, ще у 1975 році тут знімали радянський фільм «Звезда пленительного щастья» (це про декабристів).

Унікальною будівлею садиби Дараганів є кам’яниця. Збудована у середині XVIII століття ця споруда виконувала одночасно і господарські і фортифікаційні функції. Свого часу тут був арсенал Дараганів, потім льох. В радянські часи кам’яницю перетворили на типову колгоспну комору, а зараз вона стоїть пусткою і потихеньку руйнується.

Кам’яниця Дараганів — мурована господарська будівля, що використовувалась як комора для зберігання цінностей. Збудована одночасно з головним садибним будинком. Збудована київським полковником Юхимом Дараганом. Використовувалася для зберігання зброї, а також як скарбниця Київського полку.

На початку алеї, що веде до панського будинку розташовано дерев’яні господарські будівлі: комору (не збереглася) і каретний сарай. Комора являла собою підняту на стояках двозрубну клітку з чотирисхилим дощатим дахом на кроквах. Каретний сарай є однією з найстаріших дерев’яних будівель на Лівобережжі.

Наприкінці 2009 року Чернігівська обласна рада прийняла рішення про передачу садиби у довгострокову оренду на 49 років генеральному директорові та засновнику приватного музею «Козацькі землі України» Володимиру Недяку. Орендар планує створити на базі пам’ятки музейний комплекс «Козацька садиба «Покорщина», реставрувавши її за власний кошт.